Реформа на 10 млрд — триєдина реформа мережі закладів культури

Мережа закладів культури

Ми часто не розуміємо розмір індустрії культури, яку ми успадкували від радянського минулого, і яку досі не почали по-справжньому реформувати. Станом на початок 2024 року (дані Мінкульта), базова мережа закладів культури в Україні налічувала 32.969 закладів державної та комунальної форм власності. З них — майже 15 тис клубних закладів (будинки культури, палаци культури, центри надання культурних послуг, сільські клуби, центри народної творчості …), майже 13 тис — бібліотек, 1.250 мистецьких шкіл, 900 музеїв, 110 театрів, 25 філармоній, і ще музеї-заповідники, кінотеатри, парки культури та відпочинку .. . На жаль, ворог нищить ці заклади — на кінець жовтня 2024 р. збитків зазнали 2.093 заклади культури, з них 361 — знищено. На утримання мережі закладів культури, які лишаються і ще не знищені ворогом, держава та громади витратили у 2023 році 23,11 млрд грн (з державного бюджету — 4,3 млрд грн, з місцевих бюджетів — 18,844 млрд грн).

Багатьох не влаштовує ані якість того, що пропонують ці заклади, ані стан будівель та приміщень, в яких ми культурно розвиваємось. З іншого боку, наші західні партнери часто дивуються кількості наших закладів культури — не кожна німецька громада може собі дозволити і бібліотеку, і мистецьку школу, і будинок культури. У такому спадку радянської культури є позитив, з іншого боку — фінансово неспроможні громади не можуть утримувати всі ці заклади, а держава зараз воює, і також не може це субсидіювати.

У 2024 році дослідження проблем у сфері культури, культурної спадщини та креативних індустрій проєкту RES-POL уприявнили, наскільки кривою і недолугою є сама організаційна архітектура “закладів культури” та “мережі закладів культури”:

• Закладам не вигідно заробляти — всі кошти відразу попадають на казначейські рахунки, якими важко розпоряджатися, — ніхто не буде залучати кошти меценатів або грантові кошти для боротьби з казначейством; будь-які оренди (під банальну кав’ярню у музею і до оренди зали у пізньовечірній час для stand-up гурта) чи сувенірка — це квест з бюрократичними перепонами;
• Негідний рівень зарплат і неможливість вільного встановлення рівня оплати — штатні розписи — це зло, яке заклади культури не можуть подолати, яке свідомо нав’язує нікчемні та негідні рівні оплати праці, і нищить мотивацію до продуктивності та ефективності;
• Утримання стін та ставок — як колись у медицині, ми досі у культурі утримуємо стіни (комуналка, прибирання) та ставки (творчі колективи …). Заклади культури урочисто розписують у планах на рік “культурні заходи”, які потім бюджети фінансують. Якість цих “заходів” майже ніхто не оцінює, натомість заклади часто зобов’язані звітувати про давно непотрібні та неактуальні показники, наприклад бібліотеки досі оцінюють по “книговидачах”, коли бібліотеки давно перетворилися на культурні простори та центри, де більше значення мають публічні дискусії та розвиткові події (для різних вікових груп).
• Кальцинозні формати діяльності та типи закладів — існуючі норми не бачать більшості сучасних форматів діяльності інституцій культури, натомість тиражують “звітні концерти”, “урочисті концерти з нагоди дня” … У нас може бути клуб, мистецька школа, центр творчості, але чомусь не може бути креативного хабу, центру компетентностей, мистецького центру, культурного центру тощо.

https://www.facebook.com/respol.project

Триєдина реформа

Без реформи мережі закладів культури, успадкованої від радянського часу, ми не розвинемо українську культуру, не примножимо та не розвинемо спадщину і не активуємо креативні індустрії. За 30+ років незалежності, ми так і не змогли почати структурну реформу у сфері культури. Так, у 2018 році були спроби реформувати систему надання культурних послуг та створити Центри надання культурних послуг — але з повномасштабним вторгненням реформа згорнулася. Водночас лише реформи культурних послуг недостатньо — потрібна триєдина реформа мережі закладів культури:

1. Реформа операційної діяльності — потрібно уможливити “заклади культури” нормально і спокійно працювати — лібералізувати їхню роботу, — дозволити заробляти, дозволити самостійно встановлювати рівень оплати праці, самостійно планувати свою діяльність. Лібералізація має супроводжуватися підвищенням відповідальності, прозорості та підзвітності. Чи для цього потрібна нова організаційно-правова форма, чи наглядові ради, чи механізм викривачів чи щось інше — питання механіки реформи.
2. Реформа системи фінансування — потрібно перейти до системи інституційних грантів та оплати культурних послуг на вибір громад. Держава має дбати про доступ до базових культурних послуг (на жаль, у культурі не вийде впровадити принцип медичної реформи “гроші ходять за пацієнтом”, бо більшість скерує кошти на культуру радше на похід у не-українське кіно ніж на участь в аматорському театрі). З одного боку, інституції мають мати впевненість у своєму фінансуванні, з іншого боку — змагатися за кошти з іншими (гранти) або за аудиторію (культурні послуги).
3. Інституційна реформа — нам потрібні інші типи інституцій у культурі — гнучкі, адаптивні, модульні, — від креативних хабів до громадських центрів. І не лише культури — чому культура не може поєднуватися з освітою, соціальними послугами, економікою? Інституції можуть самі себе називати і визначати свій тип — державі важливо знати, хто і де у нас ефективно функціонує і де українці мають доступ до культури. У національній мережі нам важливо мати приватних гравців (БО, ГО, навіть ТОВ чи ФОП) — культурою займаються не лише у державних чи комунальних закладах. Саму суть “мережі” потрібно перевинайти — це має бути платформа для обміну досвідом, поширення успішних форматів, горизонтального мережування тощо.

І всі ці три реформи неможливо робити окремо одна від одної — без реформи фінансування неможливо адекватно реформувати операційну діяльність, а без інституційної реформи все це в принципі немає сенсу, бо важливо змінити “заклади культури” на нову сутність — “інституції культури та розвитку креативних індустрій”. Це масивна структурна реформа, яка займе десятиліття, — від дизайну, пілотних ініціатив та проєктів, до впровадження і завершення.

Економічний вплив реформи

Триєдина реформа мережі закладів культури важлива не лише заради культурної безпеки та культурного розвитку. Це також про економіку — про великі гроші. Навіть якщо припустити, що у теперешній мережі 30+ тис закладів лише 10 тис — це живі, реально існуючі та функціонуючі заклади, то економічний вплив реформи може скласти 10 млрд грн на рік:

1. Підвищення власних доходів інституцій культури. Якщо 10.000 інституцій культури та розвитку креативних індустрій отримають право простіше заробляти і поступово навчаться це робити, кожна з цих інституцій, припустимо, отримує додатковий дохід на рівні 50 тис грн у міс — або 600 тис грн у рік (кав’ярні, меценати та спонсори, гранти, оренда для тренінгів, вечірні покази, ліцензування тощо) — це додаткових 6 млрд грн в економіку.
2. Ефективніша зайнятість та гідна оплата персоналу. Якщо у 10.000 інституцій культури та розвитку креативних індустрій 2 співробітники зароблятимуть на 15 тис грн більше щомісяця — це додаткових 3,6 млрд грн для економіки у вигляді доходу українців (та зменшення бідності). Ще 1 працівниця (у закладах культури працюють переважно жінки) кожної з цих 10.000 інституцій культури та розвитку креативних індустрій знайде іншу роботу (бо інші працівники працюватимуть ефективніше або замість ставки у штаті наймуть підрядника), де зароблятиме на 6 тис грн більше щомісяця (підтримка ринку праці, де бракує кадрів, і зменшення бідності) — це додаткові 720 млн грн економічного ефекту. Сукупно — це 4,8 млрд грн.

Разом це 10,32 млрд грн щороку. Так, порівняно з нашим ВВП у 6,5378 трн грн (2023) — це лише 0,16% ВВП — але в умовах війни кожна десята відсотка економічного зростання має значення.

Триєдина реформа мережі закладів культури закладена у стратегії розвитку культури на 2025–2030 роки, яке Міністерство культури та стратегічних комунікацій винесло на громадські обговорення, і до розробки якої долучилися експерти проєкту RES-POL (але не з усім згодні). Якщо стратегію затвердять — а це один з маяків Ukraine Facility на березень 2025 року — то попереду велика структурна реформа на десять років.