​​Цікаві подробиці візиту Епіфанія на Самбірщину

Ми отримали декілька цікавих інсайдів, які зможуть розбавити одноманітне інформаційне тло навколо відкриття меморіального комплексу та хресту пам’яті жертв війни у м. Самбір.

Якщо ви не чули, навколо цього заходу було багато пересудів: напередодні урочистої церемонії відкриття першого із п’яти елементів меморіалу відбувся скандал з робітниками, які, нібито за дорученням єврейської громади, намагалися демонтувати пам’ятні хрести загиблим українцям. Зусиллями журналістів, депутата міської ради та активістів це вдалося зупинити — вийнято лише один хрест, який «дублює» значення нового пам’ятника — його перевезли на цвинтар Січових стрільців.

Одним з негласних противників будь-якого переміщення хрестів став Архієпископ Дорогобицький і Самбірський Яків (Макарчук): він навіть звинувачував протоієрея Олександра Швеця в праці на «іудеїв», оскільки той підтримав ідею переносу, а саме єврейська громада разом із уродженцем Самбора громадянином Канади Марком Фрайманом ще у 2008 році вирішила встановити меморіальний комплекс. Гасити цей внутрішній конфлікт був змушений особисто предстоятель новоствореної церкви Епіфаній.

Щодо самого Епіфанія — до останнього моменту участь його церкви ставили під сумнів й навіть обмірковували можливість перенести церемонію на декілька місяців. Причин тому дві — перша, боязнь ієрархів ПЦУ реакції Константинополя та усього православного світу, який в умовах очікування канонічного визнання може засудити сумісні заходи з УГКЦ. Друга — сам Епіфаній, а точніше його агресивна діяльність, яка спрямована на остаточне п̶р̶о̶щ̶а̶в̶а̶й ̶потоплення Філарета. У зв’язку з тим, що Епіфаній попросив Мінкульт налякати старця кримінальним переслідуванням(про це ми зробимо один з наступних постов, чекайте) та ще й ініціював закриття банківських рахунків УПЦ КП, молодий митрополит остерігається удару у відповідь, а ураховуючи неоднозначність ситуації з меморіалом, побоювання не безґрунтовні.

Це, дійсно, не значить, що треба очікувати від Філарета негайних атак на ПЦУ — йому б зараз витримати все, що на нього звалилося, але баланс сил ще сильніше похитнувся. Невже кінець? Або ми просто недооцінюємо досвіду Патріарха? Подивимося…