Короткий аналіз публікації

Заголовок публікації: Немає (пост у Facebook) Посилання на публікацію: https://www.facebook.com/100005253309366/posts/2732832586901825/?rdid=m5DQGL6diQuSvc0w# Опубліковано на платформі: Facebook Автор: Костянтин Корсун Дата публікації: 30.04.2025 11:42

— Оригінальний текст — Якось дослідник кібербезпеки Джейк Діксон (Jake Dixon) знайшов у вільному доступ на одному хмарному хостингу майже мільйон скан-копій документів українських громадян: паспорти, довідки з податковими номерами, водійські посвідчення і все інше, що так люблять шахраї. (Заради справедливості уточню, що документів було 992,978 і не усі вони містили персональні дані. Хоча суті це особливо не міняє.) Судячи з їх характеру, ймовірно, ці документи збиралися приватними сертифікаційними центрами, які інспектували автомобілі, що завозяться в Україну — у тому числі іноземними компаніями та навіть посольствами. Скоріш за все, від заявників вимагалося надіслати копії відповідних документів, які зберігалися тепер вже зрозуміло як. Діксон (громадянин Ірландії, мешкає в Естонії) виявив цю проблему ще у березні 2022 і як сумлінний фахівець, одразу повідомив про неї українські державні органи. Ну так завжди роблять професіонали, це шось типу кодексу честі, чи якось так. Зв’язався він з організацією є CERT-UA Держспецзв’язку — яку я мав честь та біль створити у 2005–2008, забезпечив її міжнародну акредитацію, але залишив їх у 2009, після чого організація негайно почала деградацію. Але повернемося до нашого кейсу. Попри паніку у держструктурах на той період (початок повномасштабного вторгнення), CERT-UA у відповідь Діксону попросили надати більше інформації — але після того замовкли на три роки. Буквально. Й усі ці три роки мільйон документів продовжував валятися у відкритому доступі. А все новій й нові документи завантажувалися туди аж до 1 квітня 2025. Цією історією нещодавно зацікавилися журналісти видання Kyiv Independent https://cutt.ly/KrhV6dIm і їм вдалося нещодавно поспілкуватися з представником CERT-UA якимось Антоном Кобилянським. Який повідомив, що, ймовірно, відповідальність за ці дані несе міністерство цифрової трансформації — і далі відмовився коментувати. Цікаво як далі склалася доля бідного Антона після такого богохульства. Міністерство цифрових трансформаторів — звісно — також заперечило звою відповідальність за витік даних. Так само, як і відмовилося від відповідальності Міністерство розвитку громад і територій, яке видавало ліцензії приватним сертифікаційним центрам автомобілів. Висновок, який зробили Kyiv Independent з цієї історії: українські державні дані “потужно централізовано”; однак відповідальність за державні дані — “ретельно розпорошено” (окрема подяка за вишукане thoroughly dispersed, моє шанування). Це, власне, рівно те, про що я говорю різними словами вже майже 10 років: у нас цілих 11 “основних суб’єктів забезпечення кібербезпеки”, але у випадку інциденту — крайнього не знайдеш. Коли мова йде про гранти, бюджети, фінансування, штати, закупівлі, турпоїздки за кордон з “обміну досвідом” — тут усі наввипередки біжать і кричать “Я тут головний по кібербезпеці, я!”. А от коли трапляється гучний інцидент — усі ті захищальники тікають по кущам , заперечують свою провину та прикидаються купкою гною. Але при цьому усі старі кібер-проблеми України нахабно продовжують себе не вирішувати. Попри 11-й рік активної кібервійни, в Україні досі немає єдиного центру національної кібербезпеки. Який би був сформований на професійній основі, через відкриті конкурсні процедури, за участю відомих міжнародних експертів. Який би став не тільки ідеологічним хабом та точкою довіри всередині країни, але також мізковим центром, базою для стратегічного розвитку кібер-законодавства та його адаптації з законодавством ЄС. І такий центр також слугував би єдиною точкою входу для іноземних партнерів — для швидкої взаємодії з ними, щоб надавати відповідь протягом 3 хвилин, а не 3 років. І по суті, а не відписки. Щоб кожен у країні та за її межами точно знав — ось ця організація відповідає за кібербезпеку в Україні. Наразі ж присвоювати такий статус продовжують щонайменше 4 організації: ДСС331, НКЦК РНБО, ДКІБ СБУ та мінцифра. Тим часом зе-депутати продовжують заклеювати дірки у трупі гнилого корумпованого Держспецзв’язку, накачуючи цього совкового франкенштейна все новими каральними повноваженнями. “Слуги” разом з “ригами” напхали в закон 4336-IX окремі норми європейського NIS2 вперемішку зі своїми корупційно-репресивним хатєлками — і гордо називають це “законом про кібербезпеку”. Але реальність — ось вона, “на землі”. Про неї у 2025 році пишуть англомовні видання і вона очевидна “західним партнерам”, причому неозброєним оком. А захист персональних даних в Україні — то взагалі десь на рівні Сомалі. Про що може йти мова якщо головний порушник — віце-прем’єр-міністр? P.S.: цікавий факт — попри відмову усіх держструктур взяти відповідальність за цей випадок, якимось дивним чином з 1 квітня 2025 документи почали зникати з вільного доступу. Дивина. Miracle. — Кінець оригінального тексту —

Аналітична частина:

1. Тональність публікації:

• Загальна тональність: Негативна.
• Відтінки тональності: Переважає критична та обурена тональність щодо дій (або бездіяльності) державних органів, яка триває дотепер. Присутні тривожні нотки щодо наслідків витоку даних, який залишався не вирішеним донедавна (“все інше, що так люблять шахраї”). Використовуються саркастичні вислови для підсилення актуальної критики (наприклад, “Цікаво як далі склалася доля бідного Антона після такого богохульства”, “Міністерство цифрових трансформаторів”, “прикидаються купкою гною”, “Дивина. Miracle.” — щодо подій поточного місяця). Пост також має інформаційний характер, викладаючи обставини нещодавно вирішеного інциденту та поточного стану речей.
• Маніпулятивна тональність: Так, ознаки присутні. Автор використовує емоційно забарвлену, зневажливу лексику (“деградацію”, “богохульства”, “купкою гною”, “гнилого корумпованого Держспецзв’язку”, “совкового франкенштейна”, “корупційно-репресивним хатєлками”, порівняння з “Сомалі”) для формування негативного ставлення до критикованих осіб та установ щодо їхньої поточної діяльності та реакції на інцидент. Контраст між поведінкою відомств при розподілі ресурсів та при інцидентах є риторичним прийомом для підсилення актуальної критики. Згадка про власний внесок у створення CERT-UA та подальшу “деградацію” може бути спробою посилити авторитетність критики поточного стану, але також вказує на особисту заангажованість.

2. Наявність фактів та їх достовірність:

• Конкретні факти/твердження:
• Дослідник Jake Dixon знайшов ~1 млн (992,978) скан-копій документів українців у вільному доступі.
• Документи: паспорти, податкові номери, водійські посвідчення тощо.
• Ймовірне джерело: приватні сертифікаційні центри для імпортованих авто.
• Діксон повідомив CERT-UA у березні 2022 року.
• CERT-UA попросив більше інформації, потім, за твердженням автора, не реагував належним чином протягом трьох років (з березня 2022 до квітня 2025).
• Документи залишались доступними та довантажувались до 1 квітня 2025 року.
• Видання Kyiv Independent нещодавно провело розслідування (є посилання).
• Представник CERT-UA Антон Кобилянський (за даними Kyiv Independent) нещодавно припустив відповідальність Мінцифри.
• Мінцифри та Мінрегіон нещодавно заперечили відповідальність.
• В Україні діє 11 “основних суб’єктів забезпечення кібербезпеки”, щонайменше 4 претендують на головну роль (ДССЗЗІ, НКЦК РНБО, ДКІБ СБУ, Мінцифра).
• Прийнято закон 4336-IX, який автор критикує як актуальний.
• Документи почали зникати з вільного доступу з 1 квітня 2025 року (події поточного місяця).
• Джерела інформації: Дослідник Jake Dixon, CERT-UA (через комунікацію з Діксоном та нещодавній коментар Кобилянського), видання Kyiv Independent (з посиланням на недавню статтю), представник CERT-UA Антон Кобилянський, Мінцифри, Мінрегіон (їхні нещодавні заперечення). Сам автор (Kostiantyn Korsun) як джерело оцінок та інформації про поточну структуру кібербезпеки.
• Оцінка достовірності: 4 з 5 (Помірно висока). Основа історії (витік, повідомлення, нещодавнє розслідування журналістів, тривала відсутність реакції, нещодавні заперечення відповідальності) виглядає правдоподібною та спирається на конкретні імена, назви організацій та посилання на ЗМІ. Оскільки події тривали до поточного місяця (квітень 2025), інформація є актуальною. Точна кількість документів та дати додають конкретики. Однак, оціночні судження автора, деталі комунікації CERT-UA (чи була повна тиша, чи неадекватна реакція) та інтерпретація мотивів потребують перевірки через першоджерела.
• Перекручування/Виривання з контексту: Автор інтерпретує факти крізь призму своєї критики. Наприклад, стверджуючи про “деградацію” CERT-UA, він подає суб’єктивну оцінку як факт. Характеристики закону 4336-IX як “корупційно-репресивні хатєлки” є сильною інтерпретацією. Звинувачення на адресу віце-прем’єра подано без контексту. Твердження про “3 роки” мовчання CERT-UA (з березня 2022 до квітня 2025) потребує уточнення — чи це була повна відсутність комунікації, чи реакція, яку автор вважає неадекватною.

3. Наявність домислів та спекуляцій:

• Припущення/Прогнози/Особиста думка:
• “ймовірно, ці документи збиралися приватними сертифікаційними центрами…” (Припущення про джерело).
• “Скоріш за все, від заявників вимагалося надіслати копії…” (Припущення про процес).
• “…після чого організація негайно почала деградацію.” (Особиста оцінка автора щодо минулого стану, яка впливає на сприйняття поточної ситуації).
• “Цікаво як далі склалася доля бідного Антона після такого богохульства.” (Спекуляція щодо наслідків для співробітника CERT-UA після нещодавнього коментаря).
• Опис мотивації відомств (“біжать і кричать ‘Я тут головний’”, “тікають по кущам”) є узагальненням та особистою думкою про їхню поточну поведінку.
• Характеристика актуального закону 4336-IX (“корупційно-репресивним хатєлками”).
• Твердження, що поточний стан захисту даних в Україні “на рівні Сомалі”.
• Твердження, що “головний порушник — віце-прем’єр-міністр” (без доказів у тексті).
• Натяк на причину нещодавнього зникнення документів (“якимось дивним чином… Дивина. Miracle.”).
• Мова, що вказує на домисли: “ймовірно”, “скоріш за все”. Також сарказм та риторичні питання використовуються для висловлення суб’єктивних поглядів на поточну ситуацію.
• Спекулятивні заяви без доказів: Твердження про корупцію в Держспецзв’язку та “корупційно-репресивні хатєлки” в актуальному законі, звинувачення на адресу віце-прем’єра, твердження про “деградацію” CERT-UA, яка нібито триває.

4. Критика:

• Об’єкти критики: CERT-UA/Держспецзв’язку (за тривалу бездіяльність у відповідь на повідомлення про витік до квітня 2025, за нібито загальну поточну деградацію та корумпованість), Міністерство цифрової трансформації та Міністерство розвитку громад і територій (за нещодавню відмову від відповідальності), загалом поточна система управління кібербезпекою в Україні (за фрагментацію, відсутність єдиного відповідального, неефективність), “зе-депутати” та “риги” (за актуальний закон 4336-IX), віце-прем’єр-міністр (за неназвані поточні порушення).
• Обґрунтованість критики: Критика щодо реакції на конкретний інцидент (тривала бездіяльність до квітня 2025) виглядає обґрунтованою, якщо описані факти відповідають дійсності (що частково підтверджується посиланням на нещодавнє розслідування Kyiv Independent). Критика фрагментованої відповідальності також є актуальною проблемою. Однак, більш широкі звинувачення (корупція, “деградація”, мотиви депутатів, дії віце-прем’єра) подаються як твердження без достатньої аргументації в межах даного тексту.
• Ознаки упередженої критики: Так. Критика дуже емоційно забарвлена, використовується зневажлива лексика. Альтернативні точки зору чи можливі пояснення тривалої реакції (наприклад, складнощі реагування в умовах війни, юридичні обмеження, пріоритезація інших загроз) не розглядаються. Автор має особисту історію з CERT-UA, що може впливати на його оцінки поточного стану. Використовуються політичні ярлики (“зе-депутати”, “риги”). Звинувачення на адресу віце-прем’єра виглядає як особистий випад без контексту.

5. Конструктивність:

• Пропозиції/Поради: Так. Автор чітко пропонує створити “єдиний центр національної кібербезпеки” як вирішення поточної проблеми неефективності. Він описує бажані характеристики такого центру: професійна основа, відкриті конкурси, участь міжнародних експертів, роль ідеологічного хабу та точки довіри, мозкового центру для стратегії та законодавства (гармонізація з ЄС), єдиної точки входу для міжнародних партнерів з вимогою швидкої та змістовної реакції.
• Спрямованість критики: Хоча критика є дуже різкою, вона використовується як аргумент на користь запропонованого рішення для реформування поточної системи. Автор показує неефективність існуючої структури на прикладі нещодавнього інциденту та тривалої реакції, щоб обґрунтувати необхідність створення нового єдиного центру. Таким чином, критика спрямована на просування конкретної ідеї щодо реформи.

6. Ознаки негативного інформаційного впливу:

• Сприяння паніці/страху: Так. Розповідь про масовий витік чутливих персональних даних, які були у вільному доступі до поточного місяця, може викликати актуальний страх та занепокоєння у громадян щодо можливого шахрайства та крадіжки особистих даних. Порівняння поточної ситуації із захистом даних з “Сомалі” посилює цей ефект.
• Підрив довіри: Так. Публікація прямо і недвозначно критикує та висміює ключові державні органи, відповідальні за кібербезпеку та захист даних, зображуючи їх як бездіяльних, безвідповідальних та некомпетентних аж до теперішнього часу. Це суттєво підриває поточну довіру суспільства до цих інституцій.
• Створення хибного/спрощеного уявлення: Так. Хоча проблема фрагментації відповідальності існує, пост подає поточну ситуацію спрощено, зводячи причини до некомпетентності, корупції та браку єдиного центру. Складні організаційні, правові, технічні та ресурсні аспекти кібербезпеки, особливо в умовах триваючої війни, залишаються поза увагою. Пропоноване рішення (єдиний центр) також може бути спрощенням.
• Просування наративів: Автор просуває свій давній наратив про неефективність Держспецзв’язку та необхідність створення єдиного професійного центру кібербезпеки, використовуючи для цього актуальний інцидент. Ознак просування комерційних інтересів у тексті немає.

7. Джерела інформації (якщо вказані):

• Оцінка авторитетності/надійності:
• Jake Dixon: Ймовірно, надійний як дослідник.
• Kyiv Independent: Загалом вважається авторитетним виданням. Надійність інформації залежить від якості самої статті (яка названа “нещодавньою”).
• CERT-UA, Мінцифра, Мінрегіон: Їхні позиції представлені опосередковано як нещодавні реакції.
• Автор (Костянтин Корсун): Має досвід, але його сильна упередженість вимагає критичного сприйняття його оцінок поточної ситуації.
• Вибіркове використання джерел: Ймовірно, так. Автор використовує інформацію про нещодавно вирішений інцидент та реакцію на нього для підтвердження своєї критичної позиції щодо поточного стану кібербезпеки та просування ідеї єдиного центру.

8. Мовні особливості:

• Мова ворожнечі/дискримінації: Прямої мови ворожнечі немає. Однак, використовується вкрай зневажлива та образлива лексика щодо державних установ та посадовців (“купкою гною”, “гнилого корумпованого”, “совкового франкенштейна”, “богохульства”) стосовно їхніх поточних дій. Використання політичних маркерів (“зе-депутати”, “риги”) має негативну конотацію. Порівняння із “Сомалі” може сприйматися як принизливе для поточної ситуації в Україні.
• Граматичні/стилістичні помилки: Текст написаний грамотно, без значної кількості помилок. Стиль публіцистичний, емоційний, з використанням розмовної та експресивної лексики.