Київська сотка на сінглспіді(2023)

Майже випадково дізнався, що відбудеться Київська сотка, з одного ТГ-каналу, де постять майбутні спортивні події, зовсім забув про існування. Якось взагалі не до велосипедних івентів був настрій, але вирішив зареєструватись та згадати, як воно, їхати в натовпі.

На велосипеді майже перестав кататись, максимум 4–5 разів на місяць по 20–30 км, але вирішив трішечки „підготуватись“ й збільшив обʼєм до 2 разів на тиждень 🚲💪🏻🔥😅 та відстань до 50 км 🤣 Через те що шосейника вже давно не маю, то поїду на сінглспіді. Хоча на передодні був ознайомчий заїзд з оргами та маршрут пролягав через Космос (для не місцевих — легендарний затяжний підйом за містом) і я заїхав з якимось власним рекордом, але пульс розігнав до 170 й задишкою, як у скаженої собаки, що гналась за зайцем, а я вже старий дід 🎅🏻

Світлина з ознайомчого заїзду траси, підйом на Космос.

На сотці було два кола з Космосом, тож вирішив перереєструватись на 50 км (бо на синглі то важко без тренувань), але хурма там! Як такої перереєстрації не було, треба було скасовувати поточну, а скасовування коштує — 200 грн! (оце я називаю всрата анті клієнтська орієнтованість), а потім по новій зареєструватись. Коротше не став ганьбитись та вирішив їхати 100 км заради задоволення.

Розписувати поїздку немає сенсу, їхав собі та їхав. Інколи підсідав у „потяг“, коли відчував що зможу тримати темп, на підйоми на першій половині дистанції заїжджав стрімко, бо що швидко, що повільно — однаково важко, але коли швидко залітаєш, то страждаєш трішки менше часу. Перший заїзд на Космос був повільнішим за напередодні оглядовий, бо треба було трохи зекономити сил, на вершині волонтери роздавали воду, то я вирішив пропустити (це для подальшого опису треба згадати). Десь після 5 км після цього почав відчувати, що ноги починають трохи ставати деревʼяними, на не великі гірки стало важко підійматись, а потім взагалі 3–4 оберти й глина. На початку другого кола мене обігнав один фіксер на сірій Мериді (здається), хлоп сказав мені — Ого!, але я відповів — Нє, то не фікс, розʼїхались. На другий підйом на Космос сил геть не було, майже від початку почав їхати повільно (хоча декого на мтбшках та шосерах випередив 😳) Кілька разів було так важко вже, що хотілося спішитись, але внутрішньо мозкові лайки змусили дотиснути до верхівки, де я був нагороджений волонтерами Веловуйків двома скибками кавуна, які я несамовито зжер (бо цукор!) та й погнав далі. Окрема подяка волонтерам за кавуни, бо вони були окремо від волонтерів оргів, що не применшує вдячність їм також!

Десь на маршруті

Фінішні кілька кілометрів пролягали через стару дорогу олімпійку (збудовану за радянських часів для олімпіади), ось тут я вже не витискав на гірку й доводилось спішитись, але мені допоміг біговий досвід, тож я потрошку забігав штовхаючи ровера, таких гірок було дві. Останній кілометр починався навпроти цвинтаря, де поховано Богдана Воєводина — класної людини, одного з активних рушіїв Сотки та велоспільноти, подумки привітав його, та допетрав, що в стартовому пакеті була маленька чашечка для кави, а з огляду на те, що кілька нагород на Сотці були започатковані саме Богданом, то зрозумів (сподіваюсь вірно), що та кавова чашечка була символом вшанування памʼяті Богдана, який дуууууже любив каву.

Тож перетнувши фінішну смугу, трохи перепочив та поїхав трохи потусити на ВДНГ у стартове містечко. Нагородження не дочекався, бо були справи, й тільки через годину друг написав що я зайняв третє місце в категорії фікс/сінглспід 100 км. Не знаю що там були за призи, але звʼязався з оргами, які пообіцяли вислати поштою нагороди.

Й як говориться англійською — last but no least, це велика подяка та шана нашій армії, завдяки якій ми можемо брати участь у подібних заходах. Продовжуємо донатити та усіляко підтримувати наших дівчат та хлопців.

Повернення на ВДНГ через Новосілки.